Українська енергетика за три роки повномасштабної війни пройшла крізь надзвичайні випробування, яких не знала жодна інша країна у сучасній історії. Цілеспрямовані ракетні атаки по критичній інфраструктурі, захоплення стратегічних об’єктів та спроби дестабілізувати ринок електроенергії стали частиною гібридної агресії Росії проти України. Попри це, енергосектор не лише втримався, а й зміг перебудуватися, демонструючи приклад стійкості та гнучкості системи.

Сьогодні, через три роки після початку вторгнення, можна підсумувати результати боротьби енергосистеми за стабільність, проаналізувати ключові рішення та окреслити перспективи її розвитку у найближчому десятилітті.

За цей час ворог здійснив понад тридцять масштабних ударів по енергетичній інфраструктурі. Внаслідок цього було знищено та серйозно пошкоджено близько 10 ГВт потужностей. Восени 2024 року країна зустріла опалювальний сезон із дефіцитом у 9 ГВт, а втрати теплової генерації сягнули приблизно 85%. Крім того, близько 18 ГВт потужностей опинилися під окупацією, серед них — найбільша в Європі атомна електростанція, яка колись виробляла чверть усієї електроенергії України. Нині вона перебуває у стані «холодного зупину». Також втрачено контроль над низкою теплових і гідроелектростанцій, сонячних і вітрових парків. За обсягом втрат українська енергетика зіставна з цілими системами таких країн, як Фінляндія чи Нідерланди.

Попри ці обставини, система вистояла. Масові відключення електроенергії у 2022–2023 роках та запровадження погодинних графіків споживання не призвели до повного колапсу. Це стало можливим завдяки швидкій реакції енергетиків, підтримці бізнесу та допомозі міжнародних партнерів. В умовах, коли більшість країн зазнали б повного знеструмлення, Україна зберегла контроль над системою.

Відновлення галузі триває навіть під час бойових дій. Проведено масштабні ремонти, реконструкцію енергоблоків та заміну пошкоджених вузлів, що дозволило повернути до роботи близько 4 ГВт потужностей. На стабільність системи також вплинули кілька ключових чинників: відновлення ТЕС і ГЕС на звільнених територіях, нарощування імпорту електроенергії з ЄС (4,4 млн МВт·год у 2024 році), підключення розподіленої генерації до критичних об’єктів і підтримка державних програм, які стимулюють розвиток газових та відновлюваних джерел енергії.

Одним із важливих напрямів стало розширення газової генерації. У 2024 році в експлуатацію введено 835 МВт нових потужностей, а до кінця 2025 року планується додати ще близько 900 МВт. Бізнес віддає перевагу когенераційним установкам, оскільки вони мають прийнятну собівартість (4–5 грн/кВт·год), довший термін служби (до 60 тисяч годин проти 2–3 тисяч у дизельних генераторів) і дозволяють забезпечувати об’єкти теплом і електроенергією одночасно. Проте зростання цін на газ і можливий перегляд пільгових тарифів (16,5 грн/м³ для теплофікаційного циклу та 10,95 грн/м³ для конденсаційного) можуть знизити рентабельність таких проєктів.

Водночас розвиток когенерації розглядається не лише як антикризовий захід, а як фундамент майбутньої децентралізованої енергетичної системи, яка у перспективі інтегруватиме водневі технології. Для цього державі необхідно створити сприятливі умови та чітку нормативну базу.

Міжнародна підтримка стала вирішальною для збереження енергосектору. Фонд підтримки енергетики України залучив близько одного мільярда євро, що дало змогу відновити приблизно 2 ГВт генераційних потужностей. У межах ініціативи «Промінь надії» в медичних закладах встановлюють сонячні панелі та системи накопичення енергії. До 2026 року енергосистеми України та Молдови мають бути повністю синхронізовані з європейською мережею ENTSO-E. Партнери інвестують не лише у відбудову, а й у модернізацію — розвивають ВДЕ, системи накопичення та нові технології керування мережею.

Попри серйозні втрати, Україна поступово переходить до нової моделі енергетики. Серед головних завдань — завершення відновлення пошкоджених потужностей, оновлення системи управління мережею, розвиток розподіленої генерації та залучення інвестицій у галузь. Важливим напрямом залишається інтеграція з європейським ринком електроенергії та створення умов для вільного обміну ресурсами з країнами ЄС.

За прогнозами, озвученими наприкінці зими, відновлення довоєнного рівня споживання може тривати до 15 років. Однак у цей період структура енергоміксу суттєво зміниться. Очікується зростання частки відновлюваної енергетики — до 11 ГВт сонячних потужностей до 2030 року, поетапна відмова від вугільної генерації, впровадження малих модульних реакторів (ММР), розвиток газових потужностей та систем накопичення для балансування навантаження. Розширення інтерконекторів із Європою дозволить забезпечити двосторонній обмін електроенергією та підвищити гнучкість енергосистеми.

Україна доводить, що навіть у найважчих умовах здатна не лише підтримувати функціонування енергетичної системи, а й закладати основу для її сталого розвитку. Щоденна робота українських енергетиків — доказ того, що світло в домівках українців залишатиметься символом сили та відновлення країни.